— Що вам сьогодні?

— Я буду вишневий лікер і ті ваші марципанові цукерки. 

Щоразу, як вона приходила до нього в бар і сідала за стійкою, їй здавалося, що інші люди в барі уповільнюються, а їх розмови тягнуться, як густий лікер, що наливають у склянку. 

Він запитав, чи вона бачила сьогоднішню прем’єру, а потім відразу: 

— Ви кохаєте когось? 

Вона здивувалася, але, не подавши виду, відповіла: 

— Я щаслива. 

— Я запитав вас про інше. 

Один, два, три, чотири, п’ять… Вона рахувала, скільки секунд він дивився їй в очі, а після цього вже було зайве відповідати — він усе зрозумів за її поглядом. Раптом виявилося, що бар уже зачинається, а люди розходяться.  

— Я проведу вас сьогодні.