Якоб тримав два поверхи на краю південної вулиці. На цокольному поверсі мав все обладнання: ростер для спецій, ростер для кави, фасувальні машини, станки для дрібного й середнього помелу. Це був двигун приміщення, серце. 

На першому поверсі — зала для зустрічей. Немісцеві називали цей заклад кав’ярнею, але це, мінімум, був магічний салон.

 — Що вам сьогодні? — питав Якоб, — хоча не відповідайте, я бачу.

 Його помічник без додаткових уточнень діставав спеції, розкладав акуратно на столі, а руки Якоба починали магічний танець.

 Спеції і кава сипалися тонкими цівками в золоту склянку. Спочатку одна, потім друга. Танцювали, як фонтан. Розмішувалися, світилися на сонці. Сяяли, як змелені коштовні метали.

 — Тримайте, ваше замовлення. — Людина забирала напій, дозамовляла пряну булочку, а через три години помічала, що збуваються її мрії. Коли великі, коли менші.

У нашого пана сьогодні було все просто: йому усміхнулася дівчина, яку він таємно любив. У цю мить, здається, відчув у повітрі кардамон і корицю — так пахне в Якоба.