Ігор і Кейтлін не мали ані попередньої весни, ані літа через події, які тоді відбувалися. У тих місяцях не було жодних щасливих пригод, які їх наповнювали та надавали сенсу. Тож у січні вони зрештою вирішили, що мають влаштувати хоча би щось особливе, те, про що давно мріяли. Так і вирушили за полярне коло шукати північне сяйво. Вони надолужували кожен пропущений день, а світ їм сприяв. У ту ніч була чиста безхмарна погода, вони сіли в автівку і поїхали на голу засніжену галявину.

— Ігорю, дивись, дивись, он воно! Так красиво…

Вони стояли в обіймах, спостерігаючи зелене світло, а потім він згадав:

— Ой, чекай, я дещо маю.

Дістав з рюкзака пляшку шампанського, два келихи, абрикоси, персики, навіть невеликий букет трави, що пахнув липнем.

— Це за наше літо. Щасливого року, мила.