Анкер володів чайною фермою площею тисяча на тисячу метрів, на якій працювали четверо людей. За заведеним розкладом вони приїжджали о шостій ранку, аби застати час, коли ще не надто спекотно. Анкер прокидався ще раніше. Він обходив ферму найпершим, коли повітря було ще вологим і свіжим. Торкався кущів, оглядав, чи немає серед них таких, що потребували більше води.

Коли ж збирачі вже працювали, він не виходив надвір, аби не турбувати людей, а займався бухгалтерією, відеоконференціями, але об 11-й годині завжди виносив збирачам лимонад: змішував лайми, мандарини, бергамот, заливав холодною водою, досипав третину фужера льодом. Один з працівників зривав декілька чайних листків і додавав до лимонаду як останній штрих. Так вони й сиділи разом у тіні, повільно п’ючи напій і відчуваючи, як з голови до ніг уходить вся спека. А з нею — втома, важкість.