Найкращим моментом у театрі для Луї був той, коли вистава закінчувалася, актори сходили зі сцени, але в глядацькій залі ще стояло навіброване повітря від оплесків і розчулення публіки.

 У такі дні вони з іншими акторами — трупа була невелика, лише чотири людини — мовчки заходили у гримерку. Просто ставили свої медові білі квіти, подаровані глядачами, у вази, сідали перед дзеркалами й змивали з себе грим — переважно білу пудру. Говорити було зайве, бо на сцені вони були разом і переживали все так само разом. Просто коли вже остаточно знімали макіяж, по черзі вставали зі стільців, збирали речі й казали один одному: «Побачимося, друже», «Побачимося», «Дякую тобі», «Добраніч». Так було щоразу, коли вистава вдалася особливо.