Ерко був досвічений шеф, якого знали в Лондоні, Монреалі й Торонто. Про нього писали рецензії, до нього приходили вечеряти критики. Втім, коли він досяг піка кар’єри, то не відкрив ресторан у центрі світової столиці, а вирушив у мальовниче містечко з давнім лісом на околиці. Там він купив стару хижу, поставив чотири столи й почав приймати лише рідкісних, виняткових гостей.

Готував він просто неба — на кам’яному столі, на галявині, розчищеній від опалого гілля. У нього не було дорогих меблів чи розкішного посуду. Майже третину інгредієнтів він знаходив просто тут, у лісі. Одягнений як лісник чи навіть єгер, у щільному цупкому одязі, пропахлому тютюном, у замшевих грубих чоботах і шкіряному фартуху, він збирав кедрові горіхи, шафран, навіть корінь лакриці. Його страви — як і весь заклад — не були схожі ні на що інше.