У барі, в провулку з центральної вулиці, зайвих не було, бо й крім бару тут нічого не було. Темне приміщення було надихане димом від стелі до долу. Крізь гірко-кислий туман було неможливо розгледіти тих, хто сидів у протилежному кінці зали. Хіба силует. У барі, звісно, зав’язували знайомства. Звісно, вони не тривали довше одного футбольного сезону й фінального програшу твоєї команди. 

Хав’єр зайшов у бар без мети. Він втомився після робочого дня. Засмагле обличчя спітніло. Сорочка чекала, коли її скинуть. «На один келих», — сказав він собі перед входом, а потім уже з деталями передав замовлення бармену. 

Та коли йому принесли напій, а його плечі нарешті розслабилися, погляд перестав блукати стінами бару, він помітив, що з дальнього столика його пильнують. Пара очей тримала його, як цвяхи велику картину до стіни. Чорна сукня лише на одній бретелі. Червона помада без жодного відтінку, еталонно червона. «О, це не буде легка прогулянка під парусами», — знав Хав’єр, і далі він мав вирішити, що робити.