Поки батько білив будинок, Етель нарізала гілки жасмину та ірису. Був іще ранок, і вся родина спала. Сусідів, та й нікого, не було чутно навколо. Етель вийшла надвір у своїй домашній бавовняній білій сорочці й навіть не вдягала взуття.

Не змовляючись, вони взялися з батьком до роботи. Етель мугикала собі під ніс вигадану імпровізовану мелодію й навіть не помічала, що пензель батька, яким він білив дім, рухався саме в такт до цієї пісні. Один рядок — один рух. Один рядок — один рух. Це були їх найкращі години дня, коли тиху гармонію не порушував ніхто — навіть природа довкола підлаштовувалася під їх такт і ритм.